Київ - Нанкін
1. невимовне
ось ось ось
тут тут
воно лежить
це невимовне
важке
як мертве тіло
дорогої людини
довге
як ніч коли
мають бомбити
бери невимовне
попід мокрі від крові пахви
тягни його
лишай сліди
нехай на ранок
їх буде видно
здалеку
2. поетка не може писати про війну
не жертва
не учасниця
не захисниця
не спостерігачка
не стороння особа
а хто тоді
війна роздала всім ролі – яка твоя?
затискати долонею рота?
пиши пиши
невтримувачка язика за зубами
раптово змовкла коли здавалося б
саме час говорити але
що сказати коли там
усе довкола кричить
волають сирени
тріщать високі дими
пищать коліщатка евакваліз
виють розпачливо криві роти
вибитих вікон
вона надсилає повідомлення
«поруч просто зараз гримить
літають винищувачі»
ти не знаєш
що їй відповісти
3. весна
в моїй
попри-все-країні
жінка яку я не можу назвати на ім’я
чекає на весну і війну
вона дістає із шафи наше спільне майбутнє
прикладає його до себе перед дзеркалом
посміхається
і тільки коли на задньому плані
вмикається сирена повітряної тривоги
її посмішка блякне в’яне
вона неохоче опускає руки
згортає наше майбутнє
ховає його до шафи
не сезон
4. дерев‘яні боги
що ви знали мої дерев‘яні боги
мої хитромудрі золоті лисиці
коли мій літак
залишав під собою
сіре чорне руде
листопадове поле під борисполем
дзеркальні латки осінньої води
що ви бачили
зі своєї запилюженої
книжкової полиці коли я
приносила вам
шишки листочки камінці
дякуючи за
я думала
нову роботу
успішний переїзд
нарешті видану візу
а виявилося
за вечір у якому ніхто не стріляє
за місто в яке не в‘їжджають танки
за те що ця майже-вісімнадцятирічка
не мусить нікого вбивати
не мусить гинути
5. так виглядає обличчя
ось так виглядає обличчя моєї дитини
яка от-от мені скаже
мамо ти читала новини
мамо війна
ось так виглядає обличчя
корейського хлопчика
який питає «вчителько, у вас усе добре?»
який питає «вчителько як там ваші?»
який питає
«вчителько це двадцять перше століття
якого ж хріна?»
6. доброволець
батько моєї дитини
стоїть у черзі
аби записатися добровольцем
в тероборону
зазвичай ми рідко дзвонимося
але тут…
але тут.
черга довга
стоять ще зранку
голос у телефоні бадьорий
майже веселий
як ти,
вічно замучений своєю виразкою
неспроможний зварити суп
забити цвях винести сміття
вчасно полити квіти
переконати кота не дерти диван,
як ти триматимеш зброю
як ти стрілятимеш у
кривавих хлопчиків із пермі
кривавих хлопчиків з-під іркутська
хлопчиків навчених убивати
я знаю
ти стрілятимеш влучно
7. сережки
збираючися на роботу
я раптом ловлю себе на думці
чи не варто вдягти
якісь простіші сережки
якщо сьогодні там
когось не стане
що я робитиму
заплакана
розлючена
безпомічна
дурепа
в цих веселих
в цих яскравих
8. коли ти спиш
мені легше коли ти спиш
бо мені здається що коли ти спиш
ти не можеш померти
адже вві сні
ти і так надто близько
до того, іншого світу
де вже ніхто не стріляє
тим паче коли ти спиш
я не сплю
а отже в певному сенсі
стою на варті
якщо не тебе
(ти так далеко)
то цього дня
цього світла
на шість годин попереду тебе
несу це ранкове сонце як стяг
що розвівається
і над країною живих
і над країною мертвих
їхні прикордонники
розвісили гвинтівки на деревах
полягали ліниво на траві
ці дві країни
ще не розірвали
дипломатичних відносин
9. лютий
ми думали перейти цей лютий
як будь-який інший місяць —
хіба коротший
перейти як переходять маленьку річку
день у день
з каменя на камінь
постояти перейшовши
на зеленому березі весни
натомість ця ріка реве й хапає нас за ноги
така червона пінява слизька
воістину люта
по коліно в мороці
ми похапцем риштуємо плоти
наші підкочені холоші
важніють
наливаються
може перемогою
може смертю
10. булка
над річкою і з булкою в руках
я прикидаюся, що смерті не існує
весна іде над сливами дзижчить
весна іде весна уже в нанкіні
війська ідуть у києві війська
над річкою і з булкою в руках
я прикидаюся що смерті не існує
а смерть іде а смерть уже дзижчить
над сливами над вишнями й айвою
безжальні жала металевих бджіл
весна іде весна уже в нанкіні
війська ідуть у києві війська
читаю стрічку
плачу просто в булку
11. тривога
тривога
сидить у мене на шиї
як волохатий біс
біс із людським обличчям
біс із обличчям маленького чоловічка
з великою чорною тінню
яка лягає на пів європи
гоголівщина достоєвщина
криваві сокири смутні часи
чума на порозі ворог біля воріт
європа сахається
європа обережно відступає
розгублено намагаючися
відтерти червоні бризки
зі своїх лакованих черевиків
12. свої
кожен розбомблений дім на фото
спершу здається cвоїм
кожна дитина що спить у київському метро
має обличчя
твоєї доньки
новини стаються не з нами
стаються з нами
жінка на фото
що затуляє розпачливою долонею
жалібно скривлений рот
я не знаю цієї жінки
я знаю цю жінку